Читала цю книгу вже давно, навіть не глянула на анотацію — просто відкрила і занурилась. І була щиро здивована тим, куди завів сюжет, особливо як для роману 1956 року. Виявилося, що це квір-історія — атмосферна, трохи задушлива, але для мене, мабуть, занадто холодна й відсторонена, щоб справді відгукнутись.
Головний герой — Девід, американець, виїхав в Париж у намаганні втекти від своєї гомосексуальності. В Парижі він випадково зустрічається з барменом Джованні і в них закручується короткий, але пристрасний роман. Весь час Девід сумнівається у всьому, чи правильно він робить, чи потрібно йому це, в нього досить багато думок про одруження та сім’ю. В той же час, його дівчина Елла поїхала на деякий час в Іспанію для роздумів чи потрібно їй бути з Девідом чи ні.
Загалом Девід дуже не впевнений у собі, інфантильний, часом лицемірний, завжди порівнює себе з іншими чоловіками, вважає себе недостатньо маскулінним, до кінця він не може визначитися, що ж він хоче від цього життя.
Джованні — італієць, темпераментний, пристрасний і дуже скалічений, колись давно в нього сталася трагедія і тепер він категорично ненавидить жінок. Дуже насторожують в його розмові з Девідом такі фрази:
«women are like water … and they can be that shallow, that dirty»
«most of the time I made love only with a body».
Джованні як герой мені зовсім не сподобався, занадто багато в ньому жовчі, істеризму, токсичності та паразитизму (коли його звільнили з роботи, він не шукав нову, а жив на гроші Девіда).
В кінцевому результаті егоїзм і нерішучість Девіда перекреслили все і happily ever after не сталося.
Залишити відповідь