Назва книги: «Якою я була»
Автор: Ембер Сміт
Жанр: Роман
Кількість сторінок: 368
Видавництво: Артбукс
Коротко про сюжет
Іден мріє повернути час, щоб прожити той день інакше. Вона б не сміялася з його жартів, не відвертала уваги від тривожних поглядів. І, звісно, замкнула б двері.
Та час не повернеш. Тепер Іден ховає правду — і разом із нею ту себе, якою колись була. Вона переконує всіх (і себе теж), що їй не потрібні ні дружба, ні любов, ні справедливість. Але коли її світ починає тріщати по швах, Іден розуміє: єдина, хто може її врятувати, — це вона сама.
Мої думки
З першого погляду здається, що це емоційна і глибока історія, яка порушує важливі теми, такі як сексуальне насильство, наслідки травм, пошук себе та зцілення. Перші 50 сторінок були досить важкими і викликали неприємні відчуття, але потім читалося максимально швидко.
Роман розповідає історію 👩🏻 Іден, чиє життя повністю змінилося після трагічної події. Сюжет охоплює кілька років її підліткового життя, розбитих на етапи, що відповідають шкільним класам, і показує, як її характер, життєві вибори і сприйняття світу змінюються з часом.
На перший погляд, однією з сильних сторін книги має бути її психологічна глибина, але саме цього мені не вистачило. Авторка намагається передати внутрішні переживання героїні – її гнів, провину, самотність та бажання бути почутою, але ці емоції здаються поверхневими і не завжди відчутними. Емоційний розвиток Іден виявляється не зовсім переконливим, і вона більше нагадує «типового американського тинейджера» зі своїми проблемами та внутрішніми суперечностями. Її переживання часто виглядають або надмірно драматизованими, або недостатньо розкритими.
Іден переживає травму, боїться відкритися близьким, адже відчуває, що її не зрозуміють. І хоч я розумію, що таке може трапитись з кожним, авторка інколи намагається змалювати її переживання якось дуже плоско. Як наслідок – складно проникнутися співчуттям до Іден 😕 Також, здається, що тут мало б бути приділено більше уваги до її шляху зцілення, але цього не відчувається. Навпаки, Іден займається повною «саморуїнацією» свого життя.
Розв’язка здалася мені дуже передбачуваною, та й виникло враження, що авторка просто захотіла завершити історію, не вкладаючи в неї більше емоцій. Важливим моментом цієї історії є те, що кривдник, зрештою, отримав те, що заслуговував. Це єдине, що хоч трохи принесло якесь полегшення.
В підсумку, книга залишила суперечливі враження і не змогла повністю розкрити важливі теми так, як я сподівалась. Я не повірила в цю історію.
Не можу рекомендувати її.
P.S. Підозрюю, що в мене таки були занадто завищені очікування до цієї книги 😐 тому любові не сталося 😐
Залишити відповідь