«There were other things, though. There were always more details trailing any good story. Like tin cans on the back bumper of a newlywed’s car. Rattles and pings and wonderful small moments spinning in the wake of a great life.»
Сьогодні видавництво РМ відкрило нове передзамовлення, і серед анонсів я побачила знайоме ім’я — Луїс Альберто Урреа і його роман «На добраніч, Ірен». Моє знайомство з цим автором розпочалося кілька років тому з роману «The House of Broken Angels», і той текст залишив по собі дуже виразний слід.
Тішуся, що з’явиться нагода знову повернутися до Урреа українською. А поки хочу поділитися враженнями про «The House of Broken Angels». Отож…
Це родинна сага, яка вміщує ціле життя у два дні. Історія великої мексикансько-американської родини розгортається довкола двох подій: смерті бабці Америки та останнього дня народження старшого Анхеля, який доживає свій час із раком.
Два дні спогадів. Два дні суму й веселощів. Два дні таємниць, інтриг і скелетів у шафі.
Родина Де Ла Крусів строката, гучна, суперечлива. Вони сперечаються, ревнують, змагаються, згадують старі образи. Хтось давно віддалився, хтось приїхав лише «з обов’язку», хтось досі не може пробачити. І водночас між ними існує щось сильніше за непорозуміння — відчуття спільного коріння. Урреа не прикрашає своїх героїв: вони егоїстичні, інколи жорстокі, інколи смішні до сліз.
Старший Анхель — центр цього тяжіння. Попри те, що його тіло руйнується, внутрішній вогонь не гасне. Він згадує, підсумовує, сердиться, жартує, хоче ще раз відчути повноту життя. У його погляді немає пафосу — є втома й дивовижна ясність. Через нього роман говорить про старіння без сентиментальних фільтрів: біль, приниження, страх, але й жагу залишитися в пам’яті.
«That is the prize: to realize, at the end, that every minute was worth fighting for with every ounce of blood and fire.»
У тексті багато пристрасті — кохання, яке не завжди склалося; гніву, що накопичувався роками; заздрості між братами й сестрами. Поруч із цим — сцени сміху за столом, жарти, гучні тости. Горе й святкування існують одночасно. Похорон і день народження перетікають одне в одне, як це часто буває в реальному житті, коли радість і втрата не питають дозволу з’явитися разом.
Мені ця історія здалася дивакуватою у найкращому сенсі. Вона багатошарова: тут і тема мексикансько-американської ідентичності, і досвід еміграції, і складна любов до родини, яка іноді ранить сильніше за ворогів. Автор не прагне пояснити кожен вчинок чи виправдати кожну слабкість. Він дає героям простір бути складними, а нам — право самому робити висновки.
Після прочитання залишається легкий смуток. Навіть скоріше тихе усвідомлення крихкості — родин, тіл, пам’яті. І вдячність за те, що навіть у тріщинах можна знайти тепло.
Рекомендую!
Залишити відповідь