«Наречена» Алі Гейзелвуд

Ви ніколи не задумувалися що було б, якби Белла вибрала Джейкоба?

Жанри:

🧛‍♀️ Паранормальне фентезі

🌆 Урбан фентезі

🎓 New Adult

🐺🧛 Monster Romance

Тропи:

💍 Arranged Marriage

🐺 Enemies to Lovers

🧛 Вампірка x Перевертень

🔥 Вимушена близькість

🛡️ Protective Love Interest

🎭 Політичний альянс

Тригери:

🩸 Кров, насильство, вбивства (частина світу та природи героїв)

🐺 Опис жорстоких трансформацій, фізичного болю

🧠 Психологічне насилля, знецінення

🤝 Політичні маніпуляції та вимушений союз

⚠️ Теми міжрасової (в рамках фантазійного сетингу) ворожнечі та дискримінації

Мушу зізнатися — я ніколи не читала паранормальних любовних романів, навіть фанфіків на цю тему. У студентські роки інтернет у мене з’явився лише на другому курсі, та й часу тоді бракувало, щоб заглиблюватися в подібні «дуристики». Чесно кажучи, я й не дуже вірила, що в мережі взагалі можна знаходити щось подібне для читання.

З авторкою я познайомилася ще завдяки «Гіпотезі кохання» (це, до речі, моя улюблена з усіх її перекладених книг). Пані Гейзелвуд спеціалізується на STEM-романах — історіях про жінок у науці з романтичною лінією на додачу. Звучить цікаво, але, на жаль, сюжети й тропи в неї часто повторюються.

Коли у перекладі з’явився новий роман пані Гейзелвуд «Наречена», я вирішила дати йому шанс — мовляв, час спробувати щось інше й подивитися, що з того вийде. Відверто кажучи, перші враження були не надто захопливі. Але давайте розпочнемо з хорошого.

• Ідея поєднати вампірів та перевертнів із класичними любовними тропами виглядала цікаво. Здається, в нас на ринку такого штибу книг немає, є хіба класичні «Сутінки» (але ж наша Беллочка таки обрала Едіка) та «Річка золотих кісток» (тут тільки перевертні). Мені сподобалася динаміка дружби та натяки на slow-burn.
• Легенька детективна лінія, пов’язана зі зникненням подруги Мізері.
• Дуже атмосферно описане лігво перевертнів і їхня внутрішня динаміка. Це не просто «зграя», а майже сім’я.

⚡ Що не сподобалося?

• Заявлених «Enemies to lovers» майже немає. Конфлікт між Лоу та Мізері виглядав штучним, і в якийсь момент стало очевидно, що він завжди симпатизував їй, та й вона також. Це навіть більше було схоже на «miscommunication» троп, ніж на справжню ворожнечу. Та й хімії я майже не відчула — така собі слабка романтика, яка відразу перетекла в крінжове спарювання. Хотілося б чогось більш романтичного, так щоб позітхати, але пані Гейзелвуд вирішила, що нам так не треба.
• Персонажі відверто слабкі. Головна героїня Мізері часто виглядала безпорадною та нудною, а її «вампірська сутність» не грала великої ролі — можна було взагалі забути, що вона вампір. Лоу — типовий альфа-перевертень-головоріз: великий, грізний, але насправді як той плюшевий ведмедик, хоч до рани прикладай. Ну от бракувало йому глибини й оригінальності, він навіть не підбішував, є та й є. Трішки більше мені сподобалася Ана (сестра Лоу), от моменти з нею були прикольними й веселими.
• Світоустрій як такий дуже поверхневий і мало прописаний. Тут є багато імен, якихось історичних деталей і політики, але вони подані уривчасто й у вигляді інфодампу. Чи була тут якась певна атмосфера — ні, не було; якась логіка між всім — також ні. Моментами ловила себе на думці «Навіщо вони так роблять? До чого тут це?».
• Стиль і діалоги. Стиль написання здається клішованим і занадто простим. Попри те, що це вже н-на книга авторки, прогресу у якості викладу майже не видно. Та й переклад відверто був так собі — багато стилістичних помилок та незрозумілих фраз, так що воно все до купи не в’язалося.
• Злитий фінал. Ближче до фіналу історія втратила динаміку — вампірсько-вовчі інтриги й проблеми друзів Мізері почали відчуватися надто надуманими.

📌 «Наречена» могла б стати свіжим експериментом у кар’єрі Алі Гейзелвуд, але вийшла доволі посередньо. Якщо вам подобається її стиль і ви не проти кліше та мінімальної розробки світу, книга може зайти як легке чтиво. Але якщо хочеться справді продуманого фентезі чи яскравих персонажів, ця історія, ймовірно, розчарує.