Категорія: Читацький експрес

З наближенням Дня Святого Валентина помітно змінюються й читацькі настрої. Хочеться історій про кохання, які читаються легко, але не зводяться до набору солодких сцен. Важлива жива динаміка між героями, іронія, нормальний темп і відчуття, що за романтичною лінією стоїть характер, вибір і внутрішні зміни.

Японська література ХХ століття формується в просторі нестабільної реальності, де межі між фактом і уявним постійно зсуваються. Досвід поразки у Другій світовій війні, стрімка модернізація та інтенсивний контакт із західною культурою змусили письменників шукати нові моделі мислення й письма. Так з’являється естетика фрагментарності, іронії та внутрішньої тривоги, поєднана з тонким відчуттям форми.

Початок лютого завжди проситься на коротку паузу й підбиття перших підсумків року. Січень у цьому сенсі був щедрим: 17 прочитаних книг, із них дві так і залишилися в DNF. Після свят темп життя ще не розігнався остаточно, тож читання легко вписувалося в дні — без поспіху й перевантаження.

Минув майже місяць після прочитання «Людини з клеймом», а відчуття таке, ніби я просто поставила закладинку й вийшла з кімнати. Книга не відпускає: думки раз у раз повертаються до окремих сцен, до рішень, які ще не мають наслідків, до героїв, з якими хочеться побути довше. Є це тихе нетерпіння — бажання якнайшвидше взяти до рук наступну частину й подивитися, куди їх занесе далі.

Як завжди я була в пошуках чогось цікавенького та незвичайного, хотілося водночас і чогось короткого і напруженого. Вибір випав на жахи)

Куди не гляну, то всі підводять читацькі підсумки року не чекаючи кінця грудня. Так як я вирішила нічого не дочитувати до кінця року, то можна й собі підвести підсумки.

Якщо на довгі рецензії зараз бракує настрою — сідайте у Читацький Експрес.

Сьогодні про оповідання Рея Бредбері😌📚

Є такий стан, який раптово накриває навіть найпалкіших книголюбів — нечитун. Він приходить тихо, без попередження: одного дня просто перестаєш відкривати книги, які ще вчора захоплювали. Ніби між тобою й історіями виростає прозора стіна, а слова, яким довірялося, раптом втрачають смак.

Просторами постмодернізму або, що ж таке постмодерністська література?

Постмодерністська література — це територія, де текст більше не намагається говорити єдиною всесвітньою істиною.

Кінець жовтня та початок листопада виявилися напрочуд продуктивними завдяки довгоочікуваній відпустці — багато чого встиглося, багато чого начиталося, алеее…