Назва книги: «Як написати ромком»
Автор: Кетрін Сентер
Жанр: Ромком
Кількість сторінок: 408
Видавництво: РМ
Сюжет:
Вона переписує чужий ромком — і ризикує вписатися в нього сама.
Емма Вілер мріє про кар’єру сценаристки. Вона виросла на романтичних комедіях, знає їхню кухню зсередини й уміє писати так, щоб працювали і діалоги, і почуття. Проблема в тому, що життя постійно ставить паузу: хворий батько, відповідальність, відкладені плани.
І тут — шанс. Їй пропонують переписати сценарій Чарлі Єйтса, культового автора, якого в індустрії майже боготворять. Відмовитися означає змиритися. Тож Емма їде до Лос-Анджелеса, залишивши догляд за батьком молодшій сестрі, і береться за найризикованіший проєкт у своєму житті.
Чарлі Єйтс виявляється зовсім не легендою з інтерв’ю. Він не терпить співпраці, зневажає ромкоми й переконаний, що кохання — вигадка для наївних. Його сценарій провалився, але його це не хвилює: попереду «справжнє кіно», без почуттів і сантиментів.
Емма не збирається мовчки редагувати текст і зникати. Вона воює за історію, за жанр і за право вірити в емоції. А ще — поступово втягується в гру, де вигадка починає надто сильно нагадувати реальність. Бо інколи найкращі сцени трапляються не на папері, а між двома людьми, які вперто роблять вигляд, що нічого не відбувається.
«Передбачити всі випадкові збіги та наслідки наших рішень неможливо. Сама подумай, чи не стали б ми заручниками страху, якби намагалис прорахувати кожен з них?»
Мої думки:
Історія, яка витягла мене з нечитуна останніх днів. Я дуже швидко втягнулася в світ Емми й Чарлі. Їхня динаміка починається з напруги, переходить у дружбу й поступово розкривається в коханні за умов вимушеної близькості (sunshine-meets-grumpy).
Читається легко, але за цією легкістю стоїть значно серйозніший зміст. Роман чесно говорить про життя таким, яким воно є: з втратою, хаосом і моментами, коли ґрунт під ногами зникає. І водночас залишає відчуття світла, яке з’являється не одразу, а поступово.
Цей роман не відпускає одразу після фінальної сторінки. У ньому багато тихих, майже побутових сцен — незграбна турбота, випадкові жести, близькість, що народжується без гучних зізнань. Під цією м’якою поверхнею постійно пульсують складні теми: смерть, провина, тілесні обмеження, хвороби, тривожність. Вони залишаються в тіні, але саме вони задають емоційний ритм усієї історії.
«Як написати ромком» залишає тривалий і теплий післясмак. Фінальний сюжетний хід навмисно заводить оповідь у глухий кут, але розв’язка повертає баланс і приводить до того самого, очікуваного happy ever after — без фальші і з відчуттям внутрішньої завершеності.
Рекомендую!
Залишити відповідь