Вирішуючи, що вибрати почитати, я нарешті дала шанс Жоржу Переку, який вже давно чекав своєї черги на полиці.
Отож, поговоримо про Речі…
«Речі» (Les Choses: Une histoire des années soixante) Жоржа Перека — компактний, але багатошаровий роман, який пропонує нам зазирнути в життя молодої пари в Парижі 1960-х років. Книга досліджує їхні мрії, амбіції та складний зв’язок із матеріальним світом. Хоча твір має цікавий стиль і незвичайний підхід до теми, деякі аспекти залишають відчуття, що глибина могла бути розкрита повніше.
Персонажі: Жером і Сільві
Вони загубилися серед руїн дуже давньої мрії, посеред безформних її уламків.
Жером і Сільві — молода пара з Парижа, що працює в маркетингових дослідженнях. Вони — типові діти своєї епохи: амбітні, але трохи загублені, закохані в ідею гарного життя, хоча не завжди можуть до нього дотягнутися. Перек показує їх не через діалоги чи відверті внутрішні монологи (тут, до речі, взагалі немає діалогів, усе йде суцільним текстом — прямо як у Сарамагу), а через те, що їх оточує: меблі, одяг, дрібні деталі побуту.
Цей прийом робить персонажів відстороненими, але й дуже реалістичними — наче вони існують десь поруч, у паралельному Парижі. Проте мені іноді хотілося зазирнути глибше, побачити більше їхніх емоцій і мотивацій, щоб ці образи стали теплішими й ближчими.
Сюжет і тематика
Сюжет Речей обертається навколо повсякденного життя Жерома і Сільві, їхніх мрій про багатство й елегантність, а також спроб знайти себе в споживацькому суспільстві. Тут не має якогось динамічного наративу в традиційному сенсі, увесь фокус йде на атмосферу та деталі: Перек описує їхні покупки, мрії про ідеальну квартиру, подорожі та тимчасову втечу до Тунісу. Тема матеріалізму й порожнечі, що ховається за прагненням до “речей”, є центральною, і автор передає її через тонкі спостереження за суспільством 1960-х.
Люди, які збираються спершу заробити грошей, а свої справжні проєкти приберігають на пізніше, коли вже стануть багатими, цілком можуть мати рацію.
Цікаво, як Перек використовує майже документальний стиль, щоб показати, як Жером та Сільві стають заручниками власних бажань. Їхнє життя, сповнене прагнень до комфорту й статусу, водночас видається порожнім, що викликає роздуми про природу щастя. Проте сюжет подекуди здається статичним, і дуже бракує глибшого аналізу внутрішнього світу головних героїв чи ширшої перспективи на їхні переживання, а це могло б додати трішки більшої емоційної ваги цьому твору.
Стиль і структура
Стиль Перека — безперечно, одна з найсильніших сторін цієї книги. Його письмо точне, навіть трохи “хірургічне”, з такою увагою до деталей, що відчуваєш кожен предмет і запах кімнати. Довгі описи побуту й речей занурюють у матеріальний світ героїв так, ніби ти сам там живеш. Але тут є нюанс: ця деталізація може здатися затягнутою, особливо якщо хочеться більше руху чи емоцій.
Короткі розділи нагадують серію візуальних замальовок, які поступово складаються в цілісний портрет епохи й персонажів. Перек явно грається з формою, уникаючи звичних сюжетних канонів, і це додає книзі унікальності. Та водночас деякі ідеї залишають відчуття, ніби автор їх лише окреслив, але так і не розвинув до кінця.
Атмосфера і контекст
Атмосфера «Речей» буквально просочена духом Франції 60-х: часом економічного підйому, моди на споживання й пошуку молоддю власного «я». Париж тут ідеальний у своїй двоїстості — з одного боку, місто можливостей, з іншого — місце, де мрії швидко перевіряє реальність. Кав’ярні, вітрини магазинів, гучні рекламні кампанії — усе це вимальовує яскравий, майже кінематографічний портрет епохи, який сподобається тим, хто цінує історичний та соціальний бекґраунд. Подорож героїв до Тунісу додає контрасту — спроба втекти від звичної рутини виглядає цікаво, але ця лінія могла б бути глибшою, аби краще показати, як новий досвід змінив їхній погляд на світ. Відверто, я навіть не встигла зрозуміти наскільки швидко відбулася трансформація героїв.
Загальні враження
«Речі» — розумна й незвична книжка, що дивиться на суспільство споживання та людські бажання під трохи дивакуватим, але цікавим кутом. Перек уміє виписувати деталі так, що відчуваєш подих епохи, а його Париж 60-х — майже на дотик. Особливо сподобалися побутові замальовки й тонке підсвічування теми матеріалізму.
Але… мені таки бракувало глибшого занурення у внутрішній світ героїв. Сюжет місцями здавався надто статичним, і через це не вистачало емоційної хвилі, яка б захопила й понесла далі.
Якщо ви любите експериментальну літературу й соціальні спостереження, це буде цікавий досвід. А от тим, хто шукає сильні емоції чи динамічний сюжет, може здатися, що глибини тут трохи менше, ніж хотілося б.
Залишити відповідь