Назва книги: «Нетлінні тіні»
Автор: Ґленн Кук
Жанр: Темне фентезі
Кількість сторінок: 352
Видавництво: Небо
Коротко про сюжет
Чорна Рота все ще на службі в Пані — вони прочісують Імперію, викорінюючи останні осередки повстанців і водночас намагаються зупинити пробудження її чоловіка, самого Покорителя.
Декілька вояків Чорної Роти прибувають до похмурого північного міста, над яким нависає дивний чорний замок — він росте, немов живий. Саме тут оселяється Ворон разом із Любонькою, і, свідомо чи ні, але саме він стає частиною цього зловісного процесу.
Та що буде з Ротою, коли вона нарешті вирішить зрадити Пані й перейти на бік тих, кого ще вчора нищила?
Мої думки
Після першої частини враження були досить стримані — цікаві ідеї, але без особливого бажання продовжувати серію. Та коли «Небо» оголосило передпродаж наступної книги, я, звісно, знову засумнівалась. Осінь — час дощів, темряви, тепленьких коциків і книг із похмурою атмосферою. Тож, два кліки мишкою — і книжка вже в кошику, оплачена, а я в режимі «почекуна».
Коли ж нарешті тримала її в руках, думала відкласти до листопада, але дощ у п’ятницю сам нашептав: час настав. І ось — читаю, захоплено, сторінка за сторінкою, поки очі не почали зрадницьки злипатися (між іншим, тут короткі розділи).
Чи то переклад став плавнішим, чи просто зорі зійшлися, але друга частина виявилася значно зрозумілішою, живішою і динамічнішою. Сюжет нагадує годинниковий механізм, який невблаганно відмірює час до можливого звільнення Покорителя — давнього зла, ув’язненого на віки. І кожна піщинка цього годинника — це людські життя, обміняні на вигоду.
Місто Ялівець — атмосферне, темне, дихає власним життям — майже як окремий персонаж. Я люблю, коли місто у книзі має свою душу, і тут це передано просто неймовірно.
Ми знову занурюємося в темряву людської душі. Тут творяться справжні жахи — розкрадання могил та продаж тіл, вбивства, думки, які штовхають персонажів на такі вчинки. І водночас це неймовірно захопливо, бо ці люди не просто злі — хтось робить це заради вищого блага, хтось опинився у скруті й не бачить іншого виходу. Темно, страшно, але від цього ще цікавіше спостерігати.
У Ялівці тим часом оселяється і Ворон з Любонькою. Він робить усе, щоб вижити та заробити гроші, навіть якщо це означає продавати мертві (і майже мертві) тіла мешканцям чорного замку, який постійно зростає.
— Ота фортеця і є причиною мого прохання про допомогу.
Я поглянув на неї і здригнувся. Було щось моторошне в тій місцині.
— Ми називаємо її чорним замком. Він там стоїть уже століття, – продовжував він, у наступні його слова було важко навіть повірити. – Усе почалося з невеликого шматка чорного каменю, який знайшли поруч з мерцем. Чоловік, який їх знайшов, спробував підняти камінь. І помер. Камінь почав зростати. І ріс він від того самого часу. Наші пращури проводили над ним досліди. Намагалися знищити. Нічого не могло завдати йому шкоди. Кожен, хто доторкався до нього, помирав. Заради цілісності свого глузду, всі вирішили його просто ігнорувати.
Любонька ж не проста дитина — вона відродження Білої Троянди, яка, згідно з пророцтвом, має знищити Пані. І якщо та про це дізнається — Чорна Рота приречена. На щастя, як тільки крига зійшла, Ворон і Любонька зникають…
В цій частині мені заімпонував стиль Кука — лаконічний, але дуже точний. Він не перевантажує деталями, а залишає простір для уяви. У кожному короткому реченні є щось колюче, справжнє, і завдяки цьому світ Чорної Роти здається не вигаданим, а відчутним. Саме цей «жорсткий реалізм» у фентезі Кука мене захопив. Магія тут не декоративна, а така, що пахне димом, кров’ю і страхом.
І ще один момент, який мені дуже сподобався — відчуття втоми й старіння у Чорній Роті. Це не героїчні воїни з легенд, а люди, що роками живуть у війні, сумніваються, помиляються, старіють і часом просто втрачають сенс. І в цьому є щось дуже людське.
«Нетлінні тіні» читаються швидше, тримають напругу до останньої сторінки й залишають відчуття, що попереду нас чекає ще щось велике.
Мені здається, саме в цій частині я по-справжньому занурилася у світ Чорної Роти — похмурий, виснажений, але напрочуд живий.
Залишити відповідь