Назва книги: «Людина з клеймом»
Автор: Роберт Ґалбрейт
Жанр: Роман
Кількість сторінок: 960
Видавництво: Stone Publishing
Коротко про сюжет
Історія розгортається декілька місяців опісля викриття секти в «Стрімкій могилі». До Страйка звертається Деціма Мюллінз з проханням підтвердити смерть її коханого, якого (як вона підозрює) було жорстоко вбито у срібному сховищі. А сховище виявилось не простим. Крамниця, до якої воно належить, знаходиться біля Зали масонів і торгує масонським сріблом.
Страйку не дуже хотілося братися до цієї справи, так як, тут є деталі дотичні до родичів Шарлотти (його екс), але він бачить у цьому причину наблизитись до Робін і нарешті відкрити їй свої почуття. Робін починає більше зближуватися з Мерфі і вони навіть подумують зʼїхатися. Але є певні моменти і обставини, коли Робін таки починає сумніватися у своїх почуттях і думати чи справді їй потрібен Мерфі. Та й певна подія з нею на початку книги змушує задуматися про це все глибше.
А ще ж попередня справа не дає про себе забути, та й починають вилазити на поверхню всі страхи. Шкода, звичайно, Робін, але їй треба якось це все вирішити. І Страйку також, інакше він втратить все – і бізнес партнера, і близького друга, і можливо навіть кохання всього його життя.
Всередині все кипить, а справа набирає зовсім неочікуваних поворотів 😎
Мої думки
«Людина з клеймом» стала для мене однією з найбільш очікуваних книг серії. Я почала читати її ще у вересні англійською, трохи призупинилася — і повернулася до історії вже тоді, коли з’явився український переклад. І, чесно, це було повернення «додому».
Робін — шлях зцілення і вибору себе
Ця книга дуже сильно фокусується на внутрішній арці Робін (крім детективної лінії) — і для мене вона одна з найболючіших і водночас найважливіших у всьому циклі. Робін поступово виходить із синдрому «хорошої дівчинки», вчиться чути себе, розпізнавати маніпуляції та нарешті давати відсіч. Її стосунки з Мерфі — це концентрований приклад аб’юзу: тиск, нав’язані очікування, маніпулятивні повідомлення в стилі «я тебе кохаю, не покидай мене», ревнощі, контроль і перекладання відповідальності.
Особливо боляче читати, як Мерфі тисне на тему дітей. Він хоче дітей, тоді як Робін уже втратила дитину через позаматкову вагітність. Додайте до цього суспільний тиск — усі навколо вагітніють і народжують: дружини братів, нова дружина Метью, навіть клієнтка агенції. У свої 32 роки Робін — розлучена, травмована, з ПТСР після Чапмен фарм, і цей фон буквально душить її.
Ідея купівлі будинку та спільного життя з Мерфі виглядає для Робін радше як пастка, ніж як крок до стабільності. Особливо після його зриву й повернення до алкоголю — адже немає жодної гарантії, що наступний зрив не буде ще гіршим. До весілля він демонстративно «ідеальний»: обіцяє змінитися, показує, який він хороший і надійний. Але досвід підказує, що після може стати лише гірше.
Уже зараз Мерфі поводиться токсично: форсує події, тисне з переїздом, звинувачує Робін у «неправильній» реакції на невдалу купівлю будинку, ображається через її поведінку з його батьками, ревнує до Страйка і постійно намагається продавити її через жалість. У хід ідуть маніпуляції, емоційний шантаж і повідомлення в стилі «я тебе кохаю, не покидай мене». Це не прояв любові — це жирнющий, кричущий червоний прапор.
І попри все це — Робін тримається. Вона плутається, відчуває провину, бо Мерфі постійно тисне на її слабкі місця (алкогольний зрив, історія Кім Кокран, самогубство колишнього Кім та Шарлотти). Але вона не ламається остаточно. Надія є — і вона відчутна.
Страйк — шанс на спокій і стабільність
… його останній вогник надії тепер розчинився у темряві, лишивши його переповненим самозвинуваченнями.
Для Страйка ця книга теж надзвичайно важлива. Після років токсичних стосунків із Шарлоттою, яка навіть після смерті продовжує діставати його з того світу через жовту пресу, брехню та скандали, він заслужив на свій happy ever after. Вкиди про Біжу Воткінс і нібито батьківство — ще один удар, який накриває і його, і Робін.
І тут дуже тонко прописана напруга між ними: недомовки, страх сказати зайве, розуміння, що будь-яка розмова може або все зцілити, або остаточно зруйнувати крихкий баланс. Так, хочеться крикнути: «Та просто поговоріть!», але в реальності все значно складніше — занадто багато болю, страхів і незакритих ран.
— Тоді чому ж, — мовила Робін, — ти проігнорував червоний прапорець?
— Тому що іноді, — сказав Страйк, втративши будь-яку обережність, — якщо не можеш отримати те, що хочеш, береш те, що можеш.
Як потенційні партнери Страйк і Робін виглядають надзвичайно органічно:
- вони займаються улюбленою справою;
- здатні зрозуміти травми одне одного;
- Страйк не хоче дітей — а отже, на Робін не буде тиску «народжуй негайно»;
- свобода, вибір і відсутність примусу;
- можливість не жертвувати роботою й не ставити під загрозу сім’ю, якої вона не певна, що хоче.
Для Страйка ж це шанс на стабільність, на вкорінення — у бізнесі й у житті.
Кім Кокран — мінус, який нарешті зник
Відхід Кім Кокран з агенції для мене — суцільний плюс. Вона ніколи не викликала симпатії: її загравання зі Страйком були огидними, а сама вона виглядала як класичне стерво, яке полює на чоловіків заради грошей. Її самоліквідація — логічна і навіть полегшувальна. Але чекайте, чекайте — Кім не так просто здихатися…
Про драму і «чому це важливо»
Я знаю, що багатьом ця книга не сподобалася через надмір драми. Але давайте чесно: ця драма — сенс серії. Ми всі чекаємо, коли Робін і Страйк будуть разом, але це не може статися за одну сторінку. Робін — не персонаж типу «трах-бах — і розбіглися», це не швидкий трилер у стилі Фріди МакФадден. Тут інакше.
Без цього повільного, болісного емоційного зближення не було б ані справжнього партнерства, ані агенції, ані тієї глибини, за яку ми взагалі любимо цю серію. Поставте собі чесне запитання: навіщо ви читаєте цикл про Страйка?
Для мене ця серія — як дім. Тут є все: детектив, драма, буденність, травми, зцілення, життя таким, яким воно є. У «Людині з клеймом» усе це переплетено настільки щільно, що навіть не хочеться шукати сюжетні дірки. Це історія не лише про розслідування, а про людей, які вчаться жити, виживати й обирати себе.
І саме за це я люблю цю книгу — і всю серію загалом. 🖤📚
Залишити відповідь