Назва книги: «Сосни»
Автор: Блейк Крауч
Жанр: Трилер
Кількість сторінок: 288
Видавництво: КМ-Букс
Коротко про сюжет
На перший погляд Облудні Сосни в Айдахо здаються звичайним тихим містечком — таким, де життя плине розмірено, а нічого дивного не відбувається. Але для агента секретної служби Ітана Берка все змінюється, щойно він приїжджає туди, розслідуючи зникнення двох своїх колег. Після аварії він опиняється у місцевій лікарні без документів і телефону — і з перших хвилин розуміє, що в цьому місці щось не так.
Попри зовнішню привітність мешканців, кожна деталь здається підозрілою. З кожним днем Ітан усе глибше занурюється у таємниці містечка: він не може зв’язатися з родиною, ніхто не вірить, що він — федеральний агент, а довкола міста стоїть високий електричний паркан. Але кого він стримує — тих, хто всередині, чи тих, хто ззовні?
Крок за кроком Ітан наближається до істини, яка може коштувати йому життя. І зрештою усвідомлює найстрашніше — можливо, дороги з Облудних Сосен просто не існує.
Мої думки
Підходила до цієї книги з певною обережністю. Раніше я вже читала «Темну матерію», коли та була на піку популярності в далеокму 2016, та «Апгрейд», і вони мені якось зовсім не зайшли. Та й «Сосни» колись починала — дійшла до тридцятої сторінки й відклала. Але, як виявилось, ця історія просто чекала свого моменту. Коли я нарешті повернулася до неї, книга затягнула мене з перших сторінок — і все інше в житті ніби відійшло на другий план.
Автор тримає напругу постійно — жодної паузи, жодного спокою. Кожен розділ — нова загроза, нове питання, нова тривога. І водночас, попри динаміку, у книзі є глибший підтекст: вона ставить складне запитання — що робить нас людьми, коли звичний світ руйнується? Як далеко може зайти суспільство, коли втрачає орієнтири?
Головний герой викликає симпатію відразу — він не ідеальний, але живий, справжній. Через спогади про військове минуле автор показує його внутрішній світ, додає об’єму й психологічної глибини.
Мешканці містечка — взагалі окрема історія. Здається, ніби вони утворюють єдиний колективний образ: зовні доброзичливі, але під усмішками ховаються страх, фанатизм і щось майже первісне й водночас незрозуміле. Ніколи не знаєш, хто встромить тобі ножа в спину, а хто насправді бажає добра.
Атмосфера в книзі — окрема насолода. Вона настільки щільна, що відчуваєш навіть запах повітря у цих «спокійних» вуличках. Кожна дрібниця як той шматочок пазлу.
Окрема повага Блейку за те, що він тримав інтригу до самого фіналу. Розгадка з’являється буквально на останніх сторінках і вибиває ґрунт з-під ніг. Я, наприклад, будувала власні теорії — про квантові стрибки, про часові петлі — але все виявилося зовсім інакше. І коли істина розкрилася, відчуття було, наче холодний душ.
А фінал… о, він залишає тебе з відкритим ротом і бажанням негайно братися за продовження. І знаєте, після прочитання ловиш себе на думці: можливо, в цій історії більше правди, ніж здається. Бо ж фантастика іноді просто випереджає реальність.
Рекомендую!
Залишити відповідь