Оцінка:⭐️⭐️ або не всі премійовані книги варті до прочитання 👻
“Моє тіло треба поливати. Сестро, мені не потрібна ця їжа. Лише вода.”
Ця книга більше розчарувала, ніж вразила. На перший погляд роман обіцяє глибокий психологізм та вражаючу історію боротьби, але насправді залишає відчуття порожнечі, дискомфорту та недомовленості. Хоча книга отримала престижні нагороди та визнання критиків, вона далеко не для всіх.
Обережно! Тригери:
🔻Психічні розлади (депресія, психоз, галюцинації, порушення харчової поведінки)
🔻Насильство як фізичне, так і психологічне (особливо з боку сім’ї)
🔻Сексуальне насильство та домагання
🔻Токсичні сімейні відносини (контроль, маніпуляції, знецінення)
🔻Тиск суспільства (гендерні ролі, очікування від жінки, соціальна ізоляція)
🔻Голод та фізичне виснаження
🔻Сцени з елементами сексуального фетишу
🔻Самопошкодження та згадки про самогубство
🔻Об’єктивізація жінки
Що мені не сподобалося?
📌 Відсутність голосу головної героїні
Це, мабуть, найбільше розчарування. Історія нібито про Джінг-хай, жінку, яка вирішує перестати їсти м’ясо та занурюється у все більшу відстороненість від світу. Але парадокс у тому, що ми майже не чуємо її власного голосу (лише в першій частині є декілька моментів від неї). Її бачення, почуття та мотиви залишаються загадкою, оскільки вся книга написана з перспективи інших персонажів: чоловіка, швагра, сестри. Вона існує як об’єкт їхніх спостережень, бажань, страхів, але не як особистість. В результаті її історія сприймається більше як проекція чужих фантазій, а не як реальний внутрішній конфлікт.
📌 Важкість і незрозумілість подачі
Стиль письма Хан Канг місцями здається надто холодним і відстороненим, це робить читання емоційно виснажливим. Хоча книга й порушує серйозні теми — психічне здоров’я, суспільний тиск, насильство – вона подає їх настільки депресивно, що ти більше відчуваєш безвихідь, ніж співпереживання. Бракує моментів, які дали б хоча б проблиск розуміння або сенсу в цій історії. Лише в самому кінці є якийсь непевний натяк 🤔
📌 Проблемна подача «жіночого божевілля»
Тема психічного розладу подана дуже поверхнево та спрощено. Замість того щоб справді дослідити стан героїні, Хан Канг зводить усе до якогось майже містичного й незрозумілого божевілля. Відмова від м’яса, еротичні марення, відчуженість — усе це виглядає як набір хаотичних епізодів без справжньої емоційної глибини чи розуміння проблеми.
📌 Неприємна та експлуататорська еротика
Книга наповнена сценами, які радше нагадують порнографію, ніж художнє дослідження тіла та бажань. Еротичні моменти з квітами, сексуальними фантазіями швагра виглядають не як спосіб розкрити героїню, а як спосіб зробити її ще більш безголосою та об’єктом чужих хворобливих уявлень. Як результат — замість глибокої драми отримуємо просто дивні, малопереконливі сексуальні сцени.
📌 Порожній символізм
У книзі багато метафор, але вони часто здаються надто надуманими й відірваними від загального сюжету. Наприклад, бажання Джінг-хай «стати деревом», припинення вживання м’яса, відмова від соціальних норм – усе це могло б утворити потужний концепт, але в романі ці мотиви не розкриваються повною мірою. Вони залишаються лише образами без чіткої ідеї, які авторка подає уривчасто, без глибшого зв’язку між ними. Через це метафори виглядають радше штучно створеними, ніж природними, а тому не викликають потрібного емоційного відголосу.
Чесно кажучи, очікувала щось типу Кобо Абе, а натомість отримала хаотичну й суперечливу історію, більше схожу на спрощену версію Рю Муракамі.
Не рекомендую!
Залишити відповідь