Колесо року зірвалося з перехнябленої вісі рівнодення і повільно покотилося у морок лісової хащі — туди, де в осінніх туманах і серед жовтого листу стоїть схоронний від людського ока закинутий парк розваг.
Автору вдалося створити унікальний урбаністичний міф, який буквально дихає осінньою меланхолією та таємничістю, і все це в стилі 90-их (я правда не дуже люблю книги з вайбами 90-их, так як то були відносно складні й депресивні часи, але Жупанський зробив щось неймовірне). Чудовий літературний експеримент, поєднання магічного реалізму, химерної прози та філософських роздумів, занурює нас у світ, де буденність межує з потойбіччям.
Однією з найсильніших сторін повісті є її атмосфера. Жупанський майстерно передав осінню сірість і тривожність, яка просочується у кожен куточок цього світу. Мова насичена образами, метафорами і деталями, що дозволяють буквально відчути вологий холод осінніх сутінків, запах сирого листя і ледь помітний шепіт «гостей» з потойбіччя.
Жупанський балансує між описом реального та фантастичного, поступово стираючи межі між ними. Тканина реальності у цій історії — це не просто метафора, а фізична субстанція, що виявляється настільки крихкою, що через неї прориваються сутності з іншого світу. Ти відчуваєш цей надлом і не можеш відвести погляду, занурюючись дедалі глибше в інтригуючу історію.
Історія починається з осіннього дня, що здається буденним, але поступово виявляється порталом до подій, які розкривають приховані пласти нашого світу. Троє дітей — блідий хлопчик, дівчинка із тріснутою губою та кульгавий хлопчик — стають своєрідними провідниками у цьому паломництві. Їхня місія — здобути святий вогонь, який не лише запускає опалювальний сезон, а й символізує тепло життя, здатне протистояти темряві потойбіччя.
Ці діти уособлюють майбутнє, яке намагається пробитися крізь морок сучасності. Вони несуть на собі тягар відповідальності, що контрастує з їхньою вразливістю. Їхня подорож стає не лише сюжетною лінією, а й метафорою боротьби між життям і смертю, між забуттям і пам’яттю.
Всьому свій час і своє врємя. А зараз, раз прийшли, так треба вже робить, нічого тут антімонії розводить.
Крім того, Жупанський вводить у текст образи темних міських чиновників, божевільних провидців та ритуалів чорної бюрократії. Це все підсилює враження, що книга є не лише художнім твором, а й гострою сатирою на сучасне суспільство, його проблеми та корупцію.
— Ну, вроді людина як людина, начальник навіть, а копни глибше — так там отаке, — … А потім вони ще дивуються, що як тільки опалювальний сезон, то у нас все якось не так. А як може бути так, коли ось таких в начальники понабирали?
Беззаперечною особливістю «Осіннього заціпеніння» є створення сучасного міфу, який виростає з буденності. Автор відкриває перед нами світ, де святкування Дня стрічання мертвих стає кульмінацією подій. Чортове колесо, що піднімає духів у холодне осіннє небо, — це візуально і символічно потужний образ, що підсумовує ідеї книги. Тут життя і смерть переплітаються у єдиному циклі, а осінь виступає метафорою кінця, який одночасно є початком.
Загалом, це не просто історія про осінь чи потойбіччя — це роздуми про крихкість нашої реальності, силу пам’яті, відповідальність перед майбутнім і невпинний рух Колеса року. Повість залишає після себе відчуття меланхолії, захоплення і бажання повернутися до цієї історії знову.
Залишити відповідь