Назва книги: «Наші дружини на дні морському»
Автор: Джулія Армфілд
Жанр: Горрор
Кількість сторінок: 288
Видавництво: Ще одну сторінку
Коротко про сюжет
Мірі та Лія живуть щасливе подружнє життя. Мірі працює ґрантрайтеркою, а Лія — дослідницею глибин океану в організації під назвою Центр. В один прекрасний день Лія відправляється в експедицію до морського дна разом з Єлькою та Маттео. Раптово їхній батискаф ламається і вони спускаються в зовсім незвіданні морські глибини. В ізоляції та темряві океанського дна трійця стикається з галюцинаціями й відчаєм та чимось моторошним.
Лія повертається на поверхню зміненою: її шкіра набуває вигляду потопельника, вона подовгу сидить у ванні, говорить лише про океан і поступово розкладається, втрачає відчуття тіла, стає все менш схожою на людину. Мірі в той час намагається дістати пояснення від Центру, але щораз марно, тож звертається до терапії та друзів, поступово усвідомлюючи, що найбільший біль — не сама втрата, а прийняття її наслідків.
Мої думки
«Готично, містично, пронизливо про травми, втрату і біль» — хотіла б сказати я про цю книгу, але не так.
Цю книжку важко віднести до хорору. Вона не страшна й навіть не намагається бути такою. Історія Лії та її дивного перетворення після занурення під воду радше тривожна й загадкова, ніж моторошна.
Але для мене найбільша проблема — порожнеча. Подій тут майже немає, а емоційна дистанція між Мірі та Лією відчувається настільки великою, що й флешбеки в минуле не рятують: вони теж здаються надто відстороненими.
Беззаперечно тут є гарно виписані моменти, часом дуже красиві, але загалом я відчувала, що текст занадто напружено намагається бути «серйозною літературою».
Не можу сказати, що це погана книжка — багатьом вона справді подобається. На жаль, я залишилася розчарованою. Якщо вам цікаво — спробуйте, читається справді швидко. Але особисто я не знайшла у ній того, що хотілося б порадити іншим.
Залишити відповідь