Назва книги: «Прислухайся до брехні»
Автор: Емі Тінтера
Жанр: Трилер
Кількість сторінок: 400
Видавництво: Vivat
Коротко про сюжет
П’ять років тому в маленькому техаському містечку Пламптон сталася трагедія — жорстоко вбили Саванну Гарпер. Її найкраща подруга Люсі Чейз прокинулася вся в крові жертви й не пам’ятала нічого з тієї ночі. Усі були певні: саме Люсі винна в злочині.
З того часу Люсі живе в Лос-Анджелесі, далеко від пліток і звинувачень. Вона ховається за псевдонімом і пише любовні романи, намагаючись забути минуле. Але минуле не забуває її.
Самовпевнений трукрайм-подкастер Бен Овенс вирішує розслідувати стару справу — ідеальний матеріал для нового сезону, сповненого таємниць, крові й брехні. Він вирушає до Пламптона, щоб почути версію самої Люсі, і саме тоді дівчина вперше за п’ять років вирішує повернутися додому. Щоб побачити бабусю. Щоб дізнатися правду. І, можливо, щоб нарешті дізнатися — чи дійсно вона вбила свою подругу.
Мої думки
Це була цілком непогана історія — без провисань, із логічним розвитком подій і добре виписаними персонажами. Герої живі, зі своїми вадами й перевагами, а поступове розкриття їхніх характерів додавало реалістичності. Після повільного початку сюжет нарешті розігнався приблизно після 150-ї сторінки — і далі читався вже легко.
Головна героїня саркастична, гостра на язик. Вона часто поводилася так, ніби її зовсім не турбувала думка оточення. Її сарказм і демонстративна поведінка іноді виглядали як спроба просто шокувати. Мене це швидше дратувало і втомлювало, ніж захоплювало, але спостерігати за нею було цікаво. Навряд чи справжній вбивця намагався б привертати до себе стільки уваги.
До самого кінця мене не покидало відчуття, що саме Люсі винна — ефемерна присутність Саванни немов тінь супроводжувала кожну сторінку, натякаючи на її провину. Але попри це напруження, деякі сюжетні рішення зіпсували загальне враження.
Мені абсолютно незрозуміло, чому автори трилерів постійно вставляють сексуальні сцени або зводять жіночих персонажів до банальних шаблонів. У цьому випадку це виглядало зайвим: Люсі й Бен цілком могли б обмежитися спільною роботою над подкастом.
Ще один момент, який збентежив, — дивне відчуття, що в цьому містечку всі з усіма спали або зраджували одне одного. Так, це створює багато хибних зачіпок, але зрештою залишає відчуття чогось неприємного й штучного.
З плюсів — тут добре підсвічена тема домашнього насилля й подвійних стандартів у маленьких містечках, а вставки з подкасту додають цікавого ритму й трохи свіжості структурі оповіді.
До останніх сторінок не було очевидно, хто ж убивця, але фінал не викликав сильного «вау» ефекту. Я очікувала більшої напруги чи моменту, від якого йшли б мурахи по шкірі — та цього не сталося. Втім, для одного прочитання це цілком добротний трилер: атмосферний, логічний і з кількома гарно прописаними темами.
Залишити відповідь