Назва книги: «Будинок дверей»
Автор: Тан Тван Енг
Жанр: Роман
Кількість сторінок: 384
Видавництво: Фабула
«Ми всі це робимо — граємося із правдою, надаємо їй такої форми, яка демонструє нас світові з найкращого боку… Ти бачиш лише один її аспект. І ніколи не дізнаєшся всієї правди, всієї історії.»
«Будинок дверей» — роман про те, як історії стають валютою, захистом і зброєю. І про те, що саме ми дозволяємо іншим знати про себе.
Події розгортаються на острові Пінанг 1920-х років — колоніальному просторі, де зовнішній спокій приховує складну систему компромісів, ієрархій і мовчань. У центрі — будинок Леслі та Роберта Гамлінів, місце зустрічей, розмов і ретельно контрольованих одкровень. Саме сюди приїздить Віллі Моем зі своїм помічником Джеральдом.
І от ніби все крутиться навколо Моема, його приїзду, ще й така неприємність з ним трапилася — необдумана інвестиція коштувала йому всіх статків. Моем на той час був одним з найбагатших і найвідоміших письменників, і в один момент став фактично ніким, втратив усе і тепер йому щоб з цього вилізти потрібно написати й видати нову книгу. Але звідки брати ідеї для наступної книги?
Тут на арену виходить Леслі і ми розуміємо, що насправді головний герой цієї книги— вона. Наче на сповіді, Леслі розгортає перед Віллі історію свого життя після одруження з Робертом, їхні згаслі стосунки, у все це вплітається історія її нерозважливої подруги Етель та Сунь Веня — китайського революціонера, та його друга Артура.
Тан Тван Енг працює з пам’яттю як із конструкцією. Те, що Леслі розповідає Моему, водночас є певною версією правди (адже не всі деталі варто відкривати) й літературним матеріалом. Нас постійно тримають у стані напруженої уважності: де закінчується сповідь і починається редагування власного життя? Наскільки відвертість тут — жест довіри, а наскільки — форма контролю над наративом?
Книга залишила по собі досить суперечливе враження й водночас підняла нагору багато важливих тем:
- подружня зрада як форма виживання, а не лише моральний вибір;
- життя чоловіків, чия ідентичність не вкладалася в прийнятні норми колоніального суспільства, де видимість могла коштувати репутації, свободи й безпеки;
- небезпека камінг-ауту й ті механізми самозахисту, які залишалися можливими в той час;
- становище жінки в такому шлюбі: що важче — знати правду чи жити в зручній ілюзії;
- зручна ілюзія як форма насильства над собою.
«— А чи маємо ми вибір?
— Ніхто не вважав би чимось незвичайним, якби такі чоловіки, як ви, залишалися неодруженими протягом усього життя.
— Після того, що сталося з бідолашним Оскаром Вайлдом? — Він похитав головою. — Світ повстав проти нас, Леслі. Ви не знаєте, як це — весь час жити в страху, знаючи, що будь-якої миті тебе можуть викрити й зруйнувати твоє життя…..
— Ми дружини, Віллі, — сказала Леслі, — а не мучениці за покликанням.»
Проза тут стримана й вивірена, без емоційних сплесків і зовнішньої драматургії. Напруга тримається за рахунок пауз, недомовленостей і внутрішніх зсувів, які стають помітними не одразу. Острів Пінанг у цій історії — повноцінний чинник дії: спека, замкнені інтер’єри, колоніальний порядок задають ритм мислення героїв і межі їхньої відвертості.
Тан Тван Енг послідовно працює саме з наслідками, події відходять на другорядний план. Його цікавить те, як людина співіснує зі зробленим вибором, що вона змушена приховувати і з чим навчилася жити.
«Будинок дверей» — вишуканий і глибоко зворушливий роман про крихкість довіри, про мовчання як форму захисту і про силу історії, яка трансформує не лише того, кому її розповідають, а насамперед того, хто наважується її сформулювати.
Рекомендую!
Залишити відповідь