І знову рубрика «Привіт з нульових!»
Нарешті перечитала «Культ» Дереша — і за ці роки він не відпустив, а тільки ускладнився у сприйнятті. Текст діє передусім через відчуття: не тримається чіткої форми, рухається нерівно, змінює темп, місцями може дратувати — але саме так і затягує.
Дебютний текст Любка Дереша, написаний у підлітковому віці, досі зберігає цю внутрішню напругу й прямоту. У ньому відчувається енергія, яка не підлаштовується під очікування і не прагне виглядати зручною. Автор не розжовує сенси й не згладжує різкі моменти — ця інтонація проходить крізь увесь текст.
Історія починається з Юрка Банзая, молодого вчителя біології, який приїздить у Мідні Буки. За ним тягнеться досвід змінених станів свідомості й спроб вийти за межі звичного сприйняття. У класі він помічає Дарцю Борхес — замкнену, іронічну, з власним внутрішнім світом, сформованим книжками й музикою. І далі простір поступово починає змінюватися.
Сюжет рухається не подіями, а станами. Закоханість, яка стирає межі. Психоделічні досвіди. Практики усвідомленого сновидіння з відлунням ідей Карлоса Кастанеди. Ледь помітні мотиви космічного жаху, що перегукуються з Говардом Лавкрафтом. Сни поступово вростають в реальність та змінюють її зсередини.
Окремо хочеться відзначити форму. Текст тече, не зважаючи на межі розділів, іноді ніби ігнорує їх. Діалоги звучать природно — з усією мовною строкатістю, яка існує в реальному середовищі. Внутрішні голоси й марення не виглядають вставками — вони частина загального полотна. Атмосфера наростає поступово, майже непомітно, але в якийсь момент стає визначальною.
Підлітковий світ у романі напружений, місцями жорсткий, подекуди агресивний. Ця темрява не виглядає декоративною. У ній є прямота й відвертість, без спроб когось виправдати чи засудити. Текст фіксує вразливість, бунт і пошук сенсу в середовищі, де опори розмиті.
Перечитування сьогодні додає нових шарів: спрацьовує і ностальгія за нульовими, і особистий досвід першого читання, і розуміння того, як далі розвивався автор.
Те, що раніше здавалося різким, тепер читається як юнацька відчайдушність. Енергія, про яку колись говорили як про потенційно руйнівну, виглядає символічно.
Я не впевнена, як «Культ» спрацює для тих, хто відкриє його вперше зараз, без контексту і без власної пам’яті про той час. Для мене цей роман давно пов’язаний не лише з історією всередині, а й із відчуттям певного періоду. Це трохи хаотична підліткова темрява з містичним відтінком, у яку повертаєшся не за відповідями, а за станом.
Тому оцінювати його відсторонено не виходить. «Культ» — це текст, емоція і час водночас. І він працює саме таким, яким є: нерівним, живим і дуже чесним.
Рекомендую!
Залишити відповідь