Назва книги: «Вчоріч»
Автор: Каро Клер Берк
Кількість сторінок: 448
Видавництво: Vivat
«Ого, це, виявляється, дебют!?» — здивовано вигукнула я, дочитавши останню сторінку.
Я взагалі не планувала купувати цю книгу. Навіть на передзамовленні пройшла повз неї, але перші враження в TikTok зробили свою роботу. Тож коли під час чергової прогулянки сестра запропонувала зайти у Vivat, я погодилася. Щоправда, новинки там уже не було — разом з «Алхімізованими» все розібрали. Зате за кілька кроків, у «Книгарні Є», знайшовся останній примірник на полиці.
І от що я можу сказати: я була приємно вражена тим, наскільки цікаво й неординарно тут розкрито тему tradwives, а сюжетний твіст наприкінці мене добряче заплутав і здивував.
З анотації здається, що на нас чекає якийсь мікс фентезійної історії про подорожі в часі, щось на кшталт «Чужоземки», та історії про традиційну американську дружину.
Події розгортаються на фермі «Вчоріч» десь між гірськими хребтами Айдахо. Головна героїня Наталі — зірка соцмереж, традиційна дружина, яка живе своє щасливе життя з чоловіком і шістьма дітьми та ще й вагітна сьомим. В інтернеті її всі обожнюють, а позаочі засуджують і засирають — як-не-як, тяжке то життя селебріті.
Щодня Наталі знімає відео про особисте життя традиційної дружини, продає органічні й брендовані товари у своїй інтернет-крамниці, а її чоловік тим часом працює на фермі й не відмовляє собі в тілесних утіхах з іншими жінками.
На перший погляд Наталі просто противна й мерзенна. Вона зневажає майже всіх навколо, окрім себе, і постійно засуджує чужі життєві рішення. Бо ж вона традиційна дружина і робить усе так, як Господь Бог велів.
Але поступово виникає питання: чи справді вона така, чи за цією огидною оболонкою ховається скалічена й травмована жінка, яка тільки так і навчилася захищатися від світу?
В один прекрасний ранок Наталі опиняється в минулому, у 1805 році. Жорстоко над нею познущалася доля: вона хотіла сучасний будинок, а щоб був як машина часу — так і отримала машину часу.
Мене вивезли.
Викрали.
Хтось має бути поруч зі мною.
Хтось хоче мене вбити.
Мене збираються вбити.
Я надто молода, щоб померти.
Надто вродлива для цього.
Завжди помирають молоді та вродливі.
О, які ж то були часи темні й буремні. Жінки не мали благ цивілізації, слухалися чоловіків, а за непослух їм діставалося на горіхи.
Узяті в заручниці. Так люди описували жінок у тих історіях про Дикий Захід, коли ми росли — бідних, красивих, сповнених гідності жінок з ферм, взятих у заручниці дикунами. Це мене дуже хвилювало. А тепер здається смішним, бо ніхто ніколи не визнавав, що ті жінки першопрохідців і так були заручницями із самого початку.
Паралельно з тим, що відбувається з Наталі в минулому, вона починає згадувати своє життя: дитинство, навчання в коледжі, людей, які її оточували.
І тут мені стало цікаво спостерігати за тим, як формувалося її ставлення до інших людей.
Якщо подивитися на тих, з ким вона жила й спілкувалася в коледжі, то вони вели доволі розпусний спосіб життя, як його сприймала Наталі: пили, брехали, вигадували всяку фігню. Її можна зрозуміти — не всім хочеться жити саме так і брати участь у всьому цьому. Але суспільство чомусь дуже швидко засуджує тих, хто випадає із загальноприйнятих норм.
І тут я сама почала думати: а чому взагалі пияцтво, брехня чи розпусний спосіб життя мають автоматично вважатися нормою? Якщо людина не хоче цього життя, то чому з нею щось не так?
Коренем багатьох проблем Наталі стає її сусідка по кімнаті в гуртожитку — Ріна. Розпусна Ріна, хамовита Ріна, дурнувата Ріна, приречена на провал Ріна. Наталі дуже легко навішує на неї всі можливі ярлики й переконує себе, що сама стоїть по інший бік цієї прірви.
Потім Наталі потрапляє в релігійну групу й знайомиться з Калебом. Здається, це було кохання. Він чимось подібний до неї, але водночас багатий хлопець без особливих мрій, який погоджується втілити її мрію про ферму в життя. Але це буде потім.
Врешті вони одружуються, і Наталі поступово відкриває для себе інші сторони Калеба.
Немічний Калеб. Дитячий Калеб. Лінивий Калеб.
Згодом у них з’являється первісток, донька Клементина, і Наталі знову стикається з брехнею. Цього разу — з брехнею про пологи, материнство та складнощі батьківства.
… ніхто, звичайно ж, не згадував, якими жахливими, страшними й брудними можуть бути пологи. Якби була хоч грамулечку дурнішою, то, мабуть, чекала б, що лелека принесе мені на поріг ідеально рум’яне немовля. Звичайно, я знала, бо мала бодай віддалено практичний розум, що тіло доведеться розкрити, щоб з нього вийшла дитина, але абсолютно не готувалася до цього жаху, не знала, що моя найніжніша і найпотаємніша частина тіла розірветься на цілий дюйм, не уявляла, що в пологовій залі стоятиме запах заліза від втрати крові, а про людські екскременти й не здогадувалася.
Лежала на лікарняному ліжку, роззиралася широко розплющеними очима, наполовину впевнена, що хтось прилетить і врятує мене, вилікує, розбудить від цього жахливого сну, а наполовину переконана, що я вже мертва.
Вона ніби одурманена тією картиною батьківства, яку створила для неї мати в дитинстві. Здавалося, що все так легко й просто: діти, любов, велика родина. Але чому зараз усе зовсім не так? Звідки в матері бралися сили, любов до дітей і бажання віддати їм усе?
Особливо мене здивувала бездіяльність Калеба у перший час після народження дитини. Він кидає Наталі фразу на кшталт:
— Знаєш, – сказав Калеб,- це насправді не така вже й дивина – не знати, що хочеш робити в житті одразу після навчання.
Ну, якщо в тебе немає сім’ї й є фінанси для того, щоб шукати себе, нехай. Але коли в тебе вже є сім’я, на мою думку, слід брати себе в руки, ставати відповідальним і щось робити на її благо, а не тринькати батьківські гроші й робити вигляд, що все нормально.
Очікування Наталі щодо великої гамірної американської родини теж розбиваються вщент, коли вона дізнається, що всі разом їздили у відпустку, але їх із Калебом не запросили. Калеб був наймолодшим у сім’ї, і, схоже, його там ніхто особливо не любив.
А потім Наталі починає усвідомлювати дивність Калеба — і тут у нього проявляється найгірший варіант зі всіх можливих (спойлерити не буду, самі прочитаєте).
Цікаво, що очікування батьків Калеба й Наталі виявляються майже протилежними. Наталі думає, що його батьки допоможуть його виправити. Вони ж вважають, що Калеб подорослішає, одружившись із Наталі, і вся ситуація якось сама собою владнається.
І, якщо чесно, в якийсь момент я навіть почала розуміти, чому Наталі стала такою, якою ми бачимо її на початку. Вона постійно намагається вижити у світі, де люди, які мали б бути поруч, насправді не дуже нею цікавляться.
А потім з’являється ранчо.
Хитрий план, який раптом починає працювати. І Калеб ним реально захоплюється. Можливо, це й справді справа його життя?
А Наталі тим часом дедалі більше перетворює себе на власний проєкт.
Бажання популярності, красивої картинки, схвалення інших. Вона створює образ ідеального життя й поступово сама починає в нього вірити. Усе блогерське життя виявляється побудованим на обмані.
— Але ти їм брешеш.
— Це не брехня. Просто не вся правда.
— А чому ти не розповідаєш їм усієї правди?
— Бо вони цього не хочуть. Утім я даю їм дещо інше, що їм потрібне ще більше.
— Що саме?
— Тимчасовий прихисток.
Мене ще дуже зачепила її одержимість Ріною. Наталі постійно спостерігає за її життям, і я весь час думала: навіщо? Невже вона насправді хоче такого життя? Чи їй просто потрібно переконатися, що в неї самої все добре, що вона зробила правильний вибір і що могла б опинитися на місці Ріни, але, на щастя, цього не сталося?
Ми з Ріною не схожі.
Ні. Зовсім ні.
А за всією цією популярністю поступово починає проступати така гнилизна, що вже складно повірити в картинку ідеальної сім’ї.
І паралельно з усім цим стає дедалі важче спостерігати за її життям на ранчо в минулому. Вона сама вже не дуже вірить у те, що це її дім, її сім’я, її діти. Вона хоче втекти, але чи вдасться їй це?
Кінцівка мене справді здивувала. Особливо те, наскільки хитро всі часові лінії зрештою сплітаються в одну і ми нарешті дізнаємося, що насправді там відбулося.
Загалом це дуже цікаво й добре написана книга. Мені сподобалося, як авторка поступово розкручує історію Наталі й змушує сумніватися в тому, що ми спочатку про неї думаємо. Тут є і тема материнства, і сім’ї, і релігії, і соціальних норм, і життя в соцмережах, де картинка дуже легко може виявитися зовсім не тією, якою здається.
Рекомендую до прочитання.
Залишити відповідь