Назва книги: «Дама номер 13»
Автор: Хосе Карлос Сомоса
Жанр: Інтелектуальний трилер
Кількість сторінок: 344
Видавництво: Апріорі
З творчістю Хосе Карлоса Сомоси в мене давно не складалося. «Печеру ідей» я купила ще тоді, коли про неї багато говорили, але до читання так і не дійшла. Коли ж вийшла «Дама номер 13», вирішила, що це гарний привід нарешті познайомитися з автором. Відгуків тоді було небагато — серед друзів на Goodreads я знайшла лише один, але цього вистачило, щоб не відкладати книгу в довгу шухляду.
«Дама номер 13» Хосе Карлоса Сомоси — це один із найоригінальніших містичних трилерів, які мені траплялися останнім часом. Здавалося б, що нового можна зробити з темою окультизму, та автор знаходить несподіване рішення: його магія існує не в амулетах, не в стародавніх артефактах і не в чаклунських формулах. Її носієм стає поезія.
Як фанатку «Надприроднього» мене роман зачепив буквально з перших сторінок. Тут є все, за що я люблю такі історії: окультні ритуали, стародавні культи, приховані знання, містика, яка існує поруч із повсякденним життям, і постійне відчуття, що за звичними речами приховується щось значно давніше й небезпечніше.
Головний герой, Саломон Рульфо, приємно здивував. Він не детектив, не поліцейський і не мисливець на нечисть. Він філолог, викладач поезії, який поступово усвідомлює, що його знання літератури можуть виявитися набагато ціннішими за будь-яку фізичну силу.
Уже після прочитання я дізналася, що Сомоса надихався «Білою богинею» Роберта Грейвса, де поезія розглядається як відлуння давнього культу Великої Богині. На цій основі він створив власну легенду про тринадцять дам — могутніх муз, які давно перестали бути покровительками мистецтва. У його інтерпретації вони радше нагадують істот, що використовують поетів для досягнення власних цілей.
Особливо сподобалося, наскільки ретельно автор продумав всю систему. Тут є воскові імаго, що уособлюють кожну з дам, філактерії — вірші сили, які після виголошення стають справжньою зброєю: підкорюють волю, викликають видіння, калічать і навіть убивають, та ковени, де відбуваються таємні зібрання секти у дні сонцестоянь і рівнодень.
Сомоса не обмежується загальними образами відьом чи демонів. Кожна з дам має власне ім’я, символ і місце в цій ієрархії, а тринадцята залишається безіменною — її не можна називати чи навіть згадувати. Створюється відчуття, ніби цей культ існував задовго до початку роману, і живе за власними законами.
Атмосфера тут працює не менш добре за сам сюжет. Роман починається зі сну про вбивство, який виявляється реальністю, і відтоді напруга практично не зникає.
«Дама номер 13» постійно змінює правила гри. Спочатку здається містичним трилером, потім перетворюється на детектив, далі занурюється в окультну міфологію, а в якийсь момент стає ще й роздумом про природу поезії та мистецтва.
Сомоса майстерно керує темпом оповіді: щойно здається, що ти починаєш розуміти правила цього світу, він відкриває нову деталь, яка змушує переглянути власні припущення.
Роман постійно тримає в напрузі — не знаєш, кому можна довіряти, що є галюцинацією, а що реальністю. До цього додаються жорстокі, подекуди відверто моторошні сцени, від яких по шкірі пробігають мурахи. І навіть ближче до фіналу не з’являється впевненість, що вже розумієш, чим усе закінчиться.
Приємно здивувала й кількість літературних алюзій. На сторінках з’являються Вільям Блейк, Джон Мілтон, Петрарка та інші поети, і складається враження, ніби велика поезія завжди мала прихований, небезпечний бік. Навіть якщо не впізнавати всі цитати й алюзії, вони додають історії глибини.
Якщо вам подобаються історії на кшталт «Надприроднього», де окультизм, давні культи й містика переплітаються з сучасністю, або якщо хочеться прочитати щось справді незвичне, «Дама номер 13» точно заслуговує на увагу.
Після цієї книги на поезію вже дивишся трохи інакше. Хто знає, можливо, деякі вірші справді краще не читати вголос.
Залишити відповідь